NІсторія вільної України написана кров’ю. Незалежність нашої держави не впала нам з неба – ми вибороли її відновлення після радянської окупації і відбиваємося від кривавих російських нащадків тоталітаризму зараз. Щоденно, щохвилинно і від кожного з нас залежить майбутнє нашої нації. Ми всі обираємо – чи бути байдужими спостерігачами, поки війна не торкнеться особисто, чи боротися разом пліч-о-пліч і встояти, аби події сторічної давнини більше ніколи не повторилися.
«Пиши історію» саме під таким гаслом ірпінський майстер та ветеран російсько-української війни Віталій Сармат створює унікальні авторські ручки власного бренду «Sarmira». І для нього ці слова мають особливий символізм, адже до початку вторгнення рф в Україну у 2014-му році чоловік займався історичною реконструкцією. Відтворював бої Другої світової війни. А під час виходів з металошукачем знаходив предмети, які нагадували про найбільшу біду минулого століття…і мистецька душа забажала створити щось унікальне, аби кожен зміг торкнутися до історії. Так з’явилася ідея робити авторські ручки з гільз XX століття. Але невдовзі ірпінчанину довелося брати участь у реальних бойових діях вже сучасної війни.
Про те, як хобі лікує душу воїна Віталія Сармата та перетворює хенд-мейд ручки в донати для українського війська, дізнавався PARTISAN.
За плечима Віталія немає строкової служби в армії, але це не завадило йому піти добровольцем на фронт і у 2014-2015 роках захищати Україну. Патріотизм і щира любов до своєї країни не давали іншого вибору. Захисник був переконаний: ворога треба спинити на сході, аби він не дістався рідної домівки.
«У 2014-му році я приєднався до сил оборони країни, хоча й не служив в армії і взагалі був списаний. Я знав, що як не почати щось робити там – то вже буде пізно щось робити тут. У мене був знайомий, який в 2021 році казав: це все якісь політичні рішення, якщо вже вони сюди прийдуть, то я буду їх тут зустрічати, на що я відповідав – треба зупинити їх ще там, щоб до твого порогу вони не дійшли».
У цивільному житті чоловік працював інкасатором у банку, а вільний час проводив у військово-патріотичному клубі, який займався відтворенням боїв. Окрім реконструкції також брав участь в експедиціях ГО «Військова археологія», спрямованих на пошук та ексгумацію загиблих співвітчизників в період Другої світової війни. Звідти взяв знання про вибухонебезпечні предмети, які дуже стали в нагоді, адже у добровольчому батальйоні майже не готували до бойових дій, а навчання тривало всього 5 днів. Знання з медицини здобували вже в окопах на «нулі» Луганського напрямку.
У 2015-му «Сармат» звільнився і почав потроху повертатися до цивільного життя. Але «перемикатися» назад, у довоєнні часи, давалося важко. Двері майстерні, де ще недавно займався улюбленою справою, не хотів відчиняти дуже довго. Бо зброя викликала несамовиту відразу і спогади, яких волів би не мати.
Однак саме хобі допомогло Віталію реабілітуватися морально і повернути «собі себе».
«Перебирав у руках гільзи. Взагалі дуже допомагає якесь заняття, коли ти з головою поринаєш туди і відволікаєшся від усього» – пояснює «Сармат».
Минав час і спогади про війну відходили на другий план. Ветеран почав займатися виготовленням інтер’єрних сходів. У тихому, мирному Ірпені зростала його донечка. З’являлися великі плани на майбутнє.
«Жив, як усі люди, розумів, що війна йде. Більшість людей це сприймають, як війна «десь там». Але через кілька років вона наздогнала і тут».
Як пригадує захисник, за кілька днів до початку повномасштабної війни він переконував колишню дружину виїхати разом з донечкою у безпечніші регіони, зокрема, й на Хмельниччину, звідки він родом. Хоча й сам до останнього не вірив, що росіяни наступатимуть з території білорусі і спробують захопити Київ. Але військовий досвід підказував, що треба готуватися.
«За кілька днів до повномасштабної війни з хлопцями зі спілки АТО обговорювали план дій: що робити і де збиратися. Не хотілося, щоб ці знання знадобилися, але в такій ситуації потрібні чіткі дії, замість хаосу» – підкреслює військовослужбовець.
І мав рацію, адже 24 лютого в Ірпені зустрів повномасштабну війну.
«Спочатку подумав: це щось нереальне, такого бути не може. Для нас війна вже була десь там на сході, але коли до тебе на поріг приходить ворог, то це не вкладається в голову і в це повірити не можна взагалі. Але з часом думки змінилися, суєта перейшла в думки, що треба щось робити, об’єднуватися, шукати зброю. Конкретні дії відволікли від думок про те, чого так» – пригадує Віталій.
І хоча адреналін зашкалював, з самого ранку 24 лютого у чоловіка не було жодних думок про те, аби кудись їхати чи тікати. Кілька разів йому дзвонила мама і просила сина виїхати, але він відмовився, хоча вона зі сльозами благала послухати, бо серце краялося за свою дитину.
«Я розумів, що маю бути поруч зі своїми побратимами – плечем до плеча. Комусь це треба було робити. Якби ми всі втекли, то окупанти прийшли б і туди, де ми сиділи. Вирішив зупинити ворога, аби він не дійшов до рідної Хмельниччини: це моя земля, я тут народився і виріс. Як я залишу це все? Ірпінь мені так само став рідним. Тут проживає моя 8-річна донька Мирослава».
Тож «Сармат» зібрався з іншими воїнами АТО в домовленому місці і вже за кілька днів з підрозділом ДФТГ тримав позицію на ірпінському водоканалі та на блок посту «Караван Гала» біля шпиталю, де 21 березня відбивали прорив ворога.
Після бойових дій в Ірпені Віталій проходив службу в добровольчому формуванні в Ірпені, потім звільнився за станом здоров’я. Поки проходив реабілітацію повернувся до ручок з гільз. Душа знову потребувала зцілення, а руки – роботи.
«Це своєрідна терапія, яка відволікає, якось сидів у майстерні до третьої ночі, перебирав гільзочки, зрозумів, що це мене відволікає, я кайфував» – пригадує ветеран.
«Сармат» наголошує, що йому пощастило у важкі часи мати підтримку друга. Коли над головою свистіли ворожі снаряди, а під Києвом вирішувалась доля усієї країни Віталій познайомився з іншими хоробрими українцями, серед них був і Володимир. Об’єднані однією ідеєю та з беззаперечною вірою у вільну Україну вони разом проганяли окупантів з рідної землі і заплатили за це своїм здоров’ям.
На реабілітації після контузій «Сармат» долучив до свого хобі побратима і тепер вони разом створюють авторські ручки з подихом історії. Частину унікальної канцелярії ручної роботи передають для аукціонів на підтримку ЗСУ.
Хобі, яке з’явилося у Віталія 10 років тому, переросло у справжню власну справу і його авторські ручки сьогодні купують на подарунок навіть знаменитості. Тепер основа виробів складається з двох гільз – одна з часів Другої світової війни, а інша вже з сучасної російсько-української. Нещодавно бренд «Sarmira» отримав патент.
Але ветеран наголошує, що нічого б не вийшло без надійної підтримки. І кожен захисник, який повертається з війни, повинен її мати. А суспільство має розуміти ціну, яку платять військовослужбовці за мирне життя у віддалених від фронту містах .
«Людям у тилу хочеться сказати такий відомий вислів “завжди пам’ятай про смерть” не забувайте, що під боком війна. Зараз ти прокидаєшся у теплому ліжку, але завтра чи вже й сьогодні вона тебе може застати і потрібно пам’яти, що коли ти гуляєш, може завтра не залишиться вже тих, хто тобі ці прогулянки забезпечив. Може тобі доведеться стати на їхнє місце. Тому хочеться побажати усім: не будьте осторонь» – резюмує ветеран російсько-української війни Віталій Сармат.
Фото: Віталій Сармат, «Пиши історію»/Facebook.
Щоб замовити ексклюзивні ручки з гільз пишіть СЮДИ.
Наші партизани уважно слідкують за розвитком подій, щоб оперативно розповідати про них читачам. Якщо ви, як і ми, обираєте правду – підписуйтеся на PARTISAN у Facebook та Telegram. Там на вас чекають виключно правдиві та оперативні новини.
Бо зійде сонце Перемоги і запанує Правда в Ірпені, Бучі, Ворзелі та Гостомелі!
