N«Мій дім – моя фортеця» – кажуть в народі. І воно не дивно, бо споконвіків кожний господар намагався змайструвати для своєї родини безпечну домівку, а господиня обов’язково мала подбати про “погоду в домі”. Проте справжні затишок та комфорт панували лише в тій оселі, де була піч. Без неї дім вважався не обжитим.
У печі готували їжу, біля неї грілися, на ній спали та навіть лікувалися. Та що там – без печі навіть не одружувалися! Усі ж пам’ятають, як свати приходили до молодої, а вона…сором’язливо колупала піч. І ніхто не знав, що у неї в голові і всі гадали чи відправить сватальників з гарбузом додому, чи вручить рушник.
Часи змінювалися, мінялися й традиції. Хтось на заміну стародавній печі облаштовував сучасний камін. А хтось й взагалі викидав символ родинного вогнища, щоб збільшити простір в оселі. Врешті, нині альтернативні джерела опалення фактично дозволяють грітися «натисканням однієї кнопки», а камін замінили фотоашпалери чи заставки на плазмових телевізорах.
Але так було до лютого 2022-го року… Тоді російська орда вторглася на наші землі та намагалася повернути Україну до кам’яного віку, в якому живе сама. Рашисти думали, що без світла, газу і води українці припинять боротьбу за свої Волю та Незалежність. Та жодна російська душонка не зможе зламати сильний український дух! І боротьба триває!
В окупації, під час блекаутів чи в період відбудови Київської області українці розводили вогнища, щоб вижити. Вони готували їжу, кип’ятили воду, або просто грілися біля нього. А декого у цих надважких умовах рятували саме класичні печі та каміни.
Пічник з Ворзеля Едуард Баранський розповів редакції PARTISAN про своє ремесло, а також пояснив як з приходом війни на українську землю змінився попит на печі.
Майстер будує і монтує печі та каміни вже понад 15 років. Проте перед цим був довгий шлях пошуків себе. Едуард має економічну освіту та досвід роботи слюсарем-інструментальником на заводі. Але цей “набір” не приносив нічого приємного, окрім грошей. Тому бажання знайти роботу для душі, привело чоловіка на курси пічників, що й стало справою життя.
Окрім традиційної української печі, майстер виконує на замовлення сучасні каміни, топки, барбекю та навіть облаштовує садові комплекси, де можна відпочивати і готувати на свіжому повітрі.Такий має і на своїй дачі, де любить проводити дозвілля.
Едуард зізнається, що вчитися не припиняє й досі, хоч з першого заняття вже минуло 15 років, а за плечима чимало успішних робіт. Він підкреслює, що ця справа потребує філігранної майстерності, оскільки печі мають бути не лише ефективними, а й сучасними. Майстер підкреслює, що світ змінюється і тому треба йти в ногу з часом.
«У мене великий досвід роботи з різними по складності конструкціями. – Розповідає пічник. – Іноді скласти топку – це найпростіше завдання. Бо, наприклад, є замовлення, коли камін має наче літати у повітрі чи бути спроєктованим немов частина якоїсь архітектурної форми чи стіни.
За роки своєї діяльності я зрозумів, що знати закони теплофізики замало і нині моя професія має ширше значення, ніж 40 років тому. Пічник разом із дизайнером інтер’єру мають створювати стильні багатофункціональні пічні комплекси. Каміни мають не тільки ефективно працювати, але й виглядати сучасно і відповідати трендам. Тому навчання триває».
Естетика – важлива складова в роботі пічника, але на першому місці стоїть якість, бо від неї залежить безпека. Тож до свого ремесла Едуард відноситься дуже відповідально і наголошує, що в цій справі спішити не варто:
«Деякі колеги будують каміни за чотири дні, але я ніяк не можу збагнути як їм вдається так швидко робити кладку. На мою думку якість і швидкість в пічній справі – поняття часто не сумісні. Якщо б мова йшла тільки про кладку, то так – питань немає, але ж доводиться ще заливати фундамент, довбати бетонні перекриття, штробити, розбирати старі печі, виводити димоходи тощо. Я цікавився з якою швидкістю працювали пічники, приміром, на початку ХХ сторіччя. Виявилося, що пічник в середньому за день клав 50 цеглин. Це якщо працювати якісно».
У чому ж вимірюється якість? Едуард впевнений, що у відгуках клієнтів. Бувало, що майстер не рекламував свої послуги, а замовлення продовжував отримувати. То задоволені роботою клієнти після змурованої печі просили ще й барбекю чи камін, то відправляли до нього друзів і знайомих.
«Раніше я думав, що у пічника клієнт на одне замовлення, – ділиться майстер. – Збудував піч в домі і все, а виявляється, що ні. Людина, яка задоволена результатом моєї роботи, хоче ще барбекю комплекс на веранді і варочну пічку у літній кухні. А згодом замовляє ще й кострище у дворі і просить стару пічку в батьківській хаті замінити на сучасну камінну топку. Так і виходить, що одна людина звертається раз на кілька років за чимось новим. А потім ще й радить мене знайомим».
За словами Едуарда, війна не змінила попит на садові пічні комплекси, барбекю, тандири тощо, оскільки це не першочергові потреби. Їх будують для душі люди, які цінують традиції українського народу та мають на це кошти. Саме таких замовлень як було, так і є. А от клієнтів на топки побільшало, оскільки саме вони рятують у надзвичайних ситуаціях.
«Камінні топки зігрівають будинок і дають можливість в критичній ситуації готувати їжу. – Пояснює Едуард. – Під час окупації і перших довгих блекаутах мої клієнти саме в такий спосіб готували їжу і гріли оселю. Замовлень на монтаж топок побільшало. Люди зрозуміли, що це альтернатива обігріву будинку та чудова можливість приготувати їжу».
Однак тепло і комфорт – не єдині переваги мати в своїй оселі справжній символ родинного вогнища. Часом, це може допомогти знайти хобі та рівновагу, якої так бракує в умовах війни. Пічник Едуард Баранський вже знайшов для себе таке заняття і цього бажає всім:
«Щоб триматися на плаву і не впасти в депресію, у людини має бути якесь хобі. Моя дружина дуже любить щось плести, син захоплюється LEGO, а я люблю готувати! А їжа на вогні – моя особлива пристрасть.
Що ще тішить? Природа нашого краю, нашого Ворзеля. Понад 12 років я веду заміське життя. На дачі у мене є і піч, і мангал, і вогнище, і камін, і грубка – готуй скільки хочеш.
Днями став обрізати сад, залив фундамент під сарайчик. Це такі прості щоденні справи, які я кладу на другу чашу, яка повинна врівноважити чашу з гіркою правдою наших днів. Бажаю вам рівноваги у житті!».
Фото: Едуард Баранський.
Щоб зв’язатися з майстром пишіть СЮДИ.
Наші партизани уважно слідкують за розвитком подій, щоб оперативно розповідати про них читачам. Якщо ви, як і ми, обираєте правду – підписуйтеся на PARTISAN у Facebook та Telegram. Там на вас чекають виключно правдиві та оперативні новини.
Бо зійде сонце Перемоги і запанує Правда в Ірпені, Бучі, Ворзелі та Гостомелі!
