NКвіткове місто, у якому жили казкові герої з “Незнайка”, було саме в Ірпені, де минуло яскраве дитинство майбутнього дитячого письменника Миколи Носова. Це вже згодом твір прилаштувала під себе радянська влада.
Вулиця Квіткова, про яку пише Носов в реальному житті знаходилась поруч з вулицею Перша лінія в Ірпені.
Саме тут і жили коротуни, які разом з Незнайком переїдуть зі свого невеликого, екологічно чистого Квіткового міста в мегаполіс – Сонячне місто, де стануть законодавцями мод у різних напрямах. Цим мегаполісом неодмінно можна вважати Київ, розташований за 20 кілометрів від Ірпеня”, – розповідає Олена Плаксіна.
Письменник Микола Носов народився у столиці у листопаді 1908 року в родині Миколи та Варвари Носових. Старший брат письменника Петро був художником та кінематографістом. Родина Носових-старших була однією із перших, хто купив ділянку в Ірпені та почав будувати там садибу, аби переселитися з Києва.
Ми живемо в Ірпені, а це залізнична станція в двадцяти п’яти кілометрах від Києва, місцевість тут мальовнича: є ліс і річка, тому у багатьох киян в Ірпені дачі, але ми, як і інші ірпінські мешканці, живемо тут постійно, тобто і літо, і зиму…”, – так пізніше напише Носов.
В Ірпені 1912-го року народилася сестра Лариса, а через рік – брат Борис. Згодом, після початку війни, родина була вимушена продати дім в Ірпені та переїхати знову до Києва.
…переїхали з усіма речами і меблями на чолі з глибокодумною шафою і балакучим буфетом, з усіма ліжками, стільцями і столами, із скринею, комодом, швейною машинкою, грамофоном, з картинами, про які було відомо, що батько привіз їх з Японської війни”, – згадував письменник Носов згодом.
Та зізнавався про конфліктний момент з батьками:
З нами не поїхали лише манірні крісла і добродушний товстун диван. Для таких важливих персон у нашій квартирі не знайшлося місця, і довелося їх залишити до кращих часів в Ірпені, в сараї. Я особисто, сказати по правді, залишив їх без жалю, оскільки мені все одно не дозволялося на них сидіти … “.
Книгу “Незнайко” переклали на 100 мов світу. А в Японії навіть відкрили одноіменний ресторанний комплекс.
Після смерті письменника у 1977 році була опублікована мемуарна повість про Ірпінь “Тайна на дне колодца”.
За матеріалами Великого Києва
